День Соборності. Не дата — вибір. Не гасло — стан.

22 січня 2026

22 січня для України сьогодні — це не сторінка з підручника і не формальний спогад. Це щоденна дія. Щоденне «разом», вистраждане війною.

Соборність більше не вимірюється лініями на карті. Вона вимірюється дорогою з Харкова до Львова, яку проходять волонтерські буси. Вона — у зв’язку між фронтом і тилом, у повідомленні «живий», у мовчазному донаті без імені, у теплому пледі для незнайомого бійця.

Колись Акт Злуки проголосили словами.

Сьогодні Соборність доводять вчинками.

Коли південь тримається — схід дихає.

Коли захід працює — центр вистоює.

Коли хтось втрачає дім — у когось з’являється ще одне серце для прихистку.

Війна безжально оголила істину:

Україна — це не територія.

Україна — це люди, які не дозволили себе роз’єднати страхом, болем і втомою.

День Соборності нині — це не про «всі різні, але разом».

Це про «різні обставини — спільна відповідальність».

Про внутрішню лінію єдності, яку не здатні зламати ракети.

І поки ми тримаємо цю лінію Україна є.

Єдина.

Нескорена.